Преподобний Павло Послушливий

Venerable Paul the Obedient

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

„Якщо ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте”(Слова Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Івана 14:15)

На 20-го грудня за григоріанським календарем (цебто 7-го грудня за юліанським) ми святкуємо пам'ять Преподобного Отця нашого Павла Послушливого.

Ми дуже мало знаємо про цього Святого. Те, що маємо - походить від коротенького Життія, яке не подає ні століття ні місця, де він служив Богові. Натомість воно згадує його глибоку смиренність та відречення від власної волі на користь Волі Божої. До того, як він уступив у чернече життя Павло був сином багатих батьків.

Та його глибоке єднання з Владикою Вселенної принесло з собою життя, яке перевищувало земні категорії. Одного разу Павло помішав кипучу смолу своєю рукою і не зазнав жодної шкоди.

Іншого разу деякі монахи, які мали сумнів щодо справжнього співвідношення між Павлом і Господом, були піднесені у видінню до Раю. Там вони розмовляли з Павлом і він дозволив їм взяти з собою гілочку чи квіточку. Після видіння ці речі залишилися в їхніх руках. Подібне знаходимо в Життії Св. Серафима Саровського.

Коли настав час Павлові покидати земне життя, він почув Голос Отця Небесного, Який сказав: „Сходь на гору, Павле, і приймай кінець життя”. Назва гори, на якій він мав би був завершити своє земне життя, за цією розповіддю - „Парегорос”, що означає „втіха”. Чи є дійсно десь така гора чи ні, ясно, що Павло Послушливий увійшов у Господній спочинок, а це – дійсна втіха.

Є інший Преподобний Павло Послушливий, якого Мощі спочивають у Ближніх Печерах (Св. Антонія) у Києво-Печерській Лаврі (знімку якої поміщуємо ось тут). Кажуть, що він там трудився для Господа у 13-му столітті. Його поминаємо на 10/23 вересня, а також на 28-го вересня/11-го жовтня, на День поминання всіх Отців, що їхні Мощі спочивають в Антонієвих Печерах у Лаврі.

На 5-го квітня 2005 р. оснувалася в Києві парафія Київського Патріярхату з його іменем. Її парафіяни також особливо хотять вшанувати іншого Павла – тобто Павла Чубинського, творця національного славня України, як описує Настоятель Громадаи, о. Микола Кравчук.

Ці два Подвижники сполучені. Вони не лише мають те ж саме ім’я і титул, але вони нагадують нам, що для того, щоб служити Богу і славити Його, треба бути послушливим до його заповідей. А їх можна висловити одним словом: „любов”. Ми покликані любити Бога всім своїм євством і цю любов проявляти в словах та ділах любові у цьому світі.

Це можна чинити лише через постійне підчинення Богові у словах та ділах наших, та в своєму постійному наставленню каятися – тобто у всьому вдаватися до Бога і на Нього уповати. Без огляду на те, яка глибока і явна любов, яку маємо до Бога і Його створіння – а її постійно зогріває у нас Дух Святий, Який невпинно діє у нас –перед нами завжди стелиться нескінчений шлях наближення до Бога. А це – не привід до смутку, але навпаки до безмежної радості, бож зростати в пізнаванню Бога та єднанню з Ним, це постійно ступати все дальше й глибше в безмежну радість та сповнення нашого покликання ставати тим, для чого ми створені – безмежно улюблені Божі діти. Амінь.

“If you love Me, keep My commandments.” (The words of Our Lord, God and Saviour, Jesus Christ in John 14:15)

On December 20 on the Gregorian calendar (which is December 7 on the Julian), we celebrate the memory of our Venerable Father Paul the Obedient.

The little that is known about this Saint comes from a very short Vita which does not so much as give the century or the place of his service to God. What is noted is his profound humility and renunciation of his own will to the will of God. Prior to his entry into monastic life he had been a son of wealthy parents.

His deep identification with the Lord of the Universe brought about a life which transcended earthly categories. On one occasion he stirred boiling tar with his hand and was not burned in the least.

On another occasion some monks who had doubts as to Paul’s true standing with the Master were transported to Paradise in a vision. There they conversed with Paul and he let them take a twig or flower back with them. When they emerged from the vision they found these still in their hands. Similar occurrences are related in the Vita of St. Seraphim of Sarov.

When the time came for Paul to depart from his earthly sojourn, he heard the voice of the Eternal Father saying: “Ascend the mountain, Paul, and accept the end of life”. The name of the mountain on which he is said to have departed this life is given as “Paregoros” which means “solace”. Whether or not such a mountain truly exists, it is clear that Paul the Obedient entered into the Lord’s rest, which is solace indeed.

There is another Venerable Paul the Obedient whose Relics lie in the Near Caves (of St. Anthony) of the Kyivan Caves Monastery (we are publishing a picture of the Lavra here), and who is reported to have laboured in the Lord there in the 13th century. He is commemorated on September 10/23 as well as on September 28/October 11, the day of commemorating all the Fathers whose Relics are to be found in St. Anthony’s Caves of the Lavra.

On April 5, 2005, a Church congregation of the Kyivan Patriarchate was registered in Kyiv bearing his name. Its parishioners are also especially devoted to honouring another Paul – Pavlo Chubyns’kyy, author of the Ukrainian national anthem, according to the Rector of the community, Fr. Mykola Kravchuk.

These two Ascetics are linked. Not only do they have the same name and title, but they also remind us that the way to serve and give glory to God is to be obedient to His commandments. These are summed up in the word: “love”. We are all called to love God with our whole being, and this love is to be manifest in loving words and acts in this world.

The only way to accomplish this vocation is continual submission to God by our words and actions, and by our penitential attitude – a continual turning to Him in all things. No matter how profound and manifest is the love we have for God and His creation – and this is ever inspired by the Holy Spirit Who continually works within us – there always remains an infinite road before us. And this infinity is not a source of sorrow, but of the greatest joy, since to grow in the knowledge of, and union with, God is to move ever forward into bliss and the fulfilment of who we are truly created to be, the infinitely beloved children of God. Amen.