Святителя Кипріяна, Митрополита Київського, всієї Русі Чудотворця

St. Cyprian, Metropolitan of Kyiv, Wonderworker of All Rus’

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

«Всі, які вступають у добрий бій, тяжкий і тісний, а разом з тим легкий, мусять знати, що мусять скокнути в вогонь, якщо дійсно очікують, що небесний вогонь у них пробуватиме!» (Преп. Іван Синайський, Драбина Небесного Сходження)

На 29-го вересня за григоріанським календарем (це 16-го вересня за юліанським) ми святкуємо пам’ять Св. Кипріяна, Митрополита Київського, якого життя і служіння були доволі складними, тому що йому припала доля нести свій Хрест у часі «Смути» в Церкві на Русі.

Кипріян народився в м. Трново (сьогодні воно зветься Веліко Тарно) в Болгарії приблизно 1330 р. (деякі джерела подають 1336). Він став монахом у Килифарівському монастирі, якого заснував провідний ісихаст, Преп. Феодосій. Ісихазм –шлях особливої Молитви, який широко практикують у Православ’ю. Таким чином здобувають особистий досвід Бога через уважне повторення «Ісусової Молитви»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного».

Преп. Феодосія учнем був Св. Євфимій, динамічний монах, що потім став Болгарським Патріярхом. Св. Кипріян розпочав свій чернечий шлях під проводом Преп. Єфимія. Він, як його духовний батько, продовжував аскетичний подвиг на Горі Афоні, яка його головним осередком православного чернецтва. І Кипріян і Євфимій правдоподібно були членами родини Цамблаків, з якої вийшов ще один Митрополит Київський, славний проповідник Григорій Цамблак (у рр. 1414-1419 – хоч його вибір не затвердив Патріярх Константинопольський).

На Горі Афоні, Кипріян справив велике враження на Патріарха Константинопольського, Св. Філофея Кокіноса (1354-1355 та 1364-1376), якого мати навернулася з юдаїзму, та який був Ігуменом Великої Лаври. Філофей був одним з найрішучіших і найефективніших прихильників Св. Григорія Палами, найголовнішого захисника Ісихазму. Це ж Св. Філофей, що завів поминання Св. Григорія в 2-гу Неділю Великого Посту (до того вона була посвячена Мученикові Св. Полікарпу Смирнському).

У 1373 р. Патріярх Філофей послав Св. Кипріяна у Литву та Русь, щоб примирити ворогуючих володарів та Митрополита Київського (який мешкав у Москві), Св. Олексія. Він вірно та довго займався цією місією доки не осягнув хоч трохи успіху.

У 1375 р. Князь Ольгерд Литовський, у якого здобув він довір’я, послав Кипріяна у Константинополь з вимогою висвятити його на Митрополита Київського та Литовського (він володів більшою частиною українських земель), погрожуючи що інакше він здобуде Митрополита від Латинської Церкви. Кипріян погодився, і Патріярх Філофей також, під умовою, що після смерті старенького Митрополита Олексія, Митрополит Кипріян стане Митрополитом Києва, Русі та Литви, і таким чином поєднаються розділені Митрополії.

Отож Св. Кипріян подався в Київ у 1376 р., а після упокоєння в Бозі Митрополита Олексія в 1379 р. – у Москву. Однак Князь Димитрій був сердитий через зв'язок Митрополита з його Литовський суперником і він його заарештував, познущався над ним і прогшнав його з міста. Він уже був вирішив послати власного кандидата, Священика Митяя (Михайла) у Константинополь, щоб його висвятили на Митрополита.

Митрополит Купріян повернувся в Київ та Князь Димитрій змінив свою думку, коли його кандидат помер в дорозі до Константинополя. Він попросив Кипріяна повернутися в Москву. Повернення Святого в 1382 р. близько співпало з наїздом на місто Ханом Тохтамишем з Орди. Отож Митрополит утік до м. Твер, перенісши знову наругу та пограбування.

Князь Димитрій призвав його повернутися з Твері та знову вигнав його, підозріваючи, що він мав політичні міркування на користь Князя Литовського. Два інші Митрополити обняли Митрополичий престол у Москві замість Купріяна. Першим був Пімен (1382-1384), грек, що супроводжав був кандидата Димитрія, Митяя, у Константинополь. І там - мабуть на підставі фальшивих документів – його висвятили на Митрополита. Новий Патріярх, Ніль, навіть добавив постанову, що він буде слідуючим Митрополитом Литви і «Малої Русі» в випадку смерті Купріяна і таким чином стане Митрополитом Київським і всієї Русі.

Та з огляду на нерегулярність вступу Пімена на престол Митрополичий, Князь Димитрій пслав Архиєпископа Суздальськог, Діонісія, у Константинополь, щоб здобути зняття Пімена і самому отримати призначення на його пост. Прохання уволили. Однак по дорозі назад до Москви, Діонісія затримав у Києві син Ольгерда, Князь Володимир, на прохання Митрополита Кипріяна, який старався виконати свою місію поєднати розділені Митрополії. Митрополит Св. Діонісій (1384-1385), помер у полоні і його похоронили у Києво-Печерській Лаврі, де він і був почав свій чернечий подвиг.

Тільки в 1389 р. інший Патріярх, Антоній IV, поновив місію, яку дав Кипріянові його попередник, Св. Філофей. У Москві також був уже інший Князь, Василій ІІ, який був прихильник Митрополита. Св. Кипріян продовжував свої обов’язки Митрополита Києва і всієї Русі (це включало й Литву) аж до його упокоєння в Бозі 16/29 вересня 1406 р.

Він ревно продовжував працю Свв. Григорія, Феодосія та Єфимія. У 1387 р. підчас його перебування в монастирі в Константинополі він переписав Драбину Небесного Сходження ісихаста Преп. Івана Синайського (якого поминаємо в 4-ту Неділю Великого Посту). Він також трудився в перекладі та виправленні перекладів Богослужбових Книг і мирно завів Єрусалимський Типікон (порядок Церковних Відправ) замість Студійського, як було прийнято в 14-му столітті. Підчас його служіння почали святкувати Новий Рік Церковний у вересні замість березня.

Св. Кипріян також завів «Учительне Євангеліє» у Церкві, щоб вірні могли навчатися Слова Божого у розмовній мові. Він описував життя різних Святих, а особливо перевидав Життія свого попередника Св. Петра Рутенського, Митрополита Київського і всієї Русі (що упокоївся в 1326 р.). Крім цього він оснував писання «Троїцького Літописа».

Він переніс славну Володимирську (Вишгородську) Ікону Богородиці у Москву і 1395 р., коли місто загрожував вождь Монгольський, Тимур (Тамерлян). Привів у Православ’я трьох ханських вельмож. Коли він упокоївся в Бозі, його тіло похоронили в Успенському Соборі в Москві. Коли відновлювали Храм 27 травня/9 червня 1472 р. його Мощі виявилися нетлінними. Вістря Св. Кипріяна на острові Ґрінвич у Південних Островах Шотландських в Антарктиці назвали в честь Св. Кипріяна.

Нехай його Молитви допоможуть нам вірно продовжувати наше служіння Господеві та його людям, і не вагатися вступати в огонь скрутих обставин, коли вони приходять, а далі змагатися в вірі та надії на Господа. Амінь.

“All who enter upon the good fight, which is hard and close, but also easy, must realise that they must leap into the fire, if they really expect the celestial fire to dwell in them” (St. John of Sinai, The Ladder of Divine Ascent)

On September 29 on the Gregorian calendar (which is September 16 on the Julian), we celebrate the memory of St. Cyprian, Metropolitan of Kyiv, whose life and ministry were quite complex as it was his task to bear his Cross during the “Time of Troubles” in the Church of Rus’.

Cyprian was born in Trnovo (now Veliko Turnovo or Tarnovo) in Bulgaria about 1330 (some sources say 1336). He became a monk at the Kilifarevo monastery which was founded by St. Theodosius, a prominent Hesychast. Hesychasm is a way of prayer especially widespread in Orthodox Christianity which seeks experiential knowledge of God through the repetition of the Jesus prayer: “Lord Jesus Christ, Son of God, have mercy on me a sinner”.

St. Theodosius’ disciple was St. Euthymius, a dynamic monk who later became Patriarch of Bulgaria. St. Cyprian began his monastic journey under Euthymius’ direction. Like his spiritual father, he went on to pursue his ascetic path on Mount Athos, the chief centre of Orthodox monasticism. Both Cyprian and Euthymius are said to have been members of the family Tsamblak, which gave the Church of Kyiv another Metropolitan, the great preacher, Hryhoriy Tsamblak (1414-1419 – although his election did not get the approval of the Patriarch of Constantinople).

At Mount Athos, Cyprian made a profound impression on the Patriarch of Constantinople, St, Philotheus Kokkinos(1354-1355 and 1364-1376), whose mother was a convert from Judaism, and who had been Abbot of the Great Lavra. Philotheus was one of the firmest and most effective supporters of St. Gregory Palamas, the foremost champion of Hesychasm. It was Philotheus who instituted the commemoration of St. Gregory on the second Sunday of Lent (it had previously been dedicated to the martyr, St. Polycarp of Smyrna).

In 1373 Patriarch Philotheus sent St. Cyprian to Lithuania and Rus’ to promote peace among the clashing rulers and the Metropolitan of Kyiv (who was living in Moscow), St. Alexis. He pursued this mission faithfully for a long time before finally attaining some measure of success.

In 1375 Kniaz’ Algirdas of Lithuania, whose trust he had gained, sent him to Constantinople with the demand that he be ordained Metropolitan of Kyiv and Lithuania (he ruled most of the lands of Ukraine) or he would ask for one from the Latin Church. Cyprian agreed, as did Patriarch Philotheus, upon the additional provision that after the elderly Metropolitan Alexis’ death, Metropolitan Cyprian would become Metropolitan of Kyiv, Rus’ and Lithuania, thereby uniting the divided Metropolias.

Accordingly St. Cyprian went to Kyiv in 1376 and then, after St. Alexis reposed in the Lord in 1379, to Moscow. However Kniaz’ Dimitri, angry at his association with his Lithuanian rival, had Cyprian arrested, humiliated and driven out of the city, having already decided to send his own candidate, the Priest Mytyay (Michael), to Constantinople to be consecrated Metropolitan.

Metropolitan Cyprian came back to Kyiv, and Kniaz’ Dimitri had a change of heart after his candidate died en route to Constantinople. He invited Cyprian back to Moscow. The Saint’s return in 1382, however, seemed to coincide with an attack on the city by Khan Tokhtamysh of the Horde. The Metropolitan fled to the city of Tver, after being abused once more and robbed as well.

Kniaz’ Dimitri called him back to Moscow from Tver only to drive him out again soon after, suspecting him of political designs in support of the Lithuanian Kniaz’. Cyprian was succeeded on the Episcopal throne in Moscow by two other Metropolitans. The first, Pimen (1382-1384), a Greek, had accompanied Dimitri’s candidate Mytyay to Constantinople and was - possibly as a result of his presentation of false documents - consecrated in his place. The new Patriarch, Nilus, had even granted Metropolitan Pimen the provision that he would succeed Cyprian as Metropolitan of Lithuania and “Little Rus’” in the even of Cyprian’s death, and thus become Metropolitan of Kyiv and all Rus’.

However, in view of the irregularity of Pimen’s accession to the Metropolitan throne, Kniaz’ Dimitri sent the Archbishop of Suzdal’, Dionysius, to Constantinople to ask for Pimen’s deposition and his own appointment to the post. The request was approved. However, on his way back Dionysius was detained in Kyiv by Algirda’s son, Kniaz’ Vladimir, as requested by Metropolitan Cyprian who sought to complete his mission of uniting the divided Metropolias. The Metropolitan (1384-1385), St. Dionysius, died in detention and was buried at the Kyivan Lavra of the Caves where he had begun his monastic journey.

It was only in 1389 that another Patriarch, Anthony IV, restored the mission given to Cyprian by his predecessor, St. Philotheus, There was another Kniaz’ in Moscow as well, Vasili II, who was friendly to the Metropolitan. St. Cyprian carried out his duties as Metropolitan of Kyiv and all Rus (including Lithuania) until his repose in the Lord on September 16/29 1406.

He was zealous in promoting the work of Sts. Gregory, Theodosius and Euthymius. In 1387 during his time in a monastery in Constantinople he transcribed The Ladder of Divine Ascent by the Hesychast writer, St, John of Sinai (who is commemorated on the Fourth Sunday of Lent). He also worked on translating and correcting translations of the Service Books and peacefully instituted the Jerusalem in place of the Studite Typicon (order of celebrating the Church’s Offices) as was common in the 14th century. It was during his rule that the Church New Year began to be celebrated in September in place of March.

St. Cyprian also introduced the “Uchytel’ne Yevanheliye” – literally the “Teaching Gospel” into use in the Church, so that his flock could be taught the Word of the Lord in vernacular speech. He wrote on the lives of various Saints, especially the Vita of his predecessor, St. Peter Ratens’kyy, Metropolitan of Kyiv and all Rus’ (reposed in 1326). Besides this he also initiated the writing of the “Troyits’kyy Chronicle” (History).

He had the renowned Vladimir (Vyshhorod) Icon of the Theotokos brought to Moscow in 1395 when the city was threatened by Mongol leader, Timur (Tamerlane). He brought three Mongol leaders to Orthodoxy. Upon his repose in the Lord, his body was interred in the Holy Dormition Cathedral in Moscow. Upon renovation of the Temple on May 27/June 9, 1472, his relics were found to be incorrupt. St. Kiprian Peak on Greenwich Island in the South Shetland Islands, Antarctica is named for Cyprian.

May his prayers help us to faithfully pursue our ministry to the Lord and His people, not shirking from the fire of adversity when it arises, but pressing on in faith and hope in the Lord. Amen,