Преподобний Афанасій “Воскреслий”, Затворнтк Києво-Печерський

St. Athanasius “the Resurrected”, Recluse of the Kyivan Caves

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

“Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною.” (Слова Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Івана 6:57)

На 15-го грудня за григоріанським календарем (цебто 2-го грудня за юліанським) ми святкуємо пам'ять Преподобного Отця нашого Афанасія „Воскреслого”, Затворника Києво-Печерського, що упокоївся в Бозі 1176 р., та якого Мощі спочивають у Ближніх Печерах (Св. Антонія).

Як переважно буває з ранніми Святими Київської Церкви, ми дуже мало знаємо про походження і середовище цього Святого Ченця. Пишуть про нього, що він дуже довго важко хворів. Нарешті, коли вже в ньому не було видно жодної ознаки життя, браттія прийшла до Афанасія на чолі з Ігуменом, щоб похоронити тіло з належною пошаною та гідністю.

Та коли до нього підійшли, вони були здивовані побачити, що Афанасій сидить просто і плаче. Ченці стали ставити йому питання щодо значіння цього дива, та він відповів тільки оце: „Шукайте спасіння, слухайтеся Ігумена у всьому, кайтеся щогодини і моліться до Господа нашого Ісуса Христа, до Його Пречистої Матері та до Святих Антонія і Феодосія, щоб завершити ось тут своє життя. Не питайте мене про ніщо інше, бо я мушу молитися”.

І більше про цей досвід ніколи не розмовляв Преподобний Афанасій. Натомість він став Затворником і жив на самоті у печері, дуже мало їв, а лише плакав і молився. І так було 12 літ доки він нарешті упокоївся в Господі.

Після Похорону Афанасія, один з монахів, що називався Вавила розповів про інше диво. Він був лежав і викликав з болю з приводу недуги в ногах, від якої був терпів впродовж багатьох років. Раптом побачив перед собою брата-монаха Афанасія, що сказав йому: „Прийди до мене і я тебе уздоровлю”. І так нагло як появився він, так і зник. Вавила попросив понести його до Мощів Афанасія і відразу одужав.

Розповідь про Преподобного Ісихія Мовчазного (поминаємо його 3/16 жовтня), що був ченцем у 6-му столітті в одному з монастирів на Горі Хорив (це мабуть інше ім’я Гори Синай, де Мойсей отримав 10 Заповідей) – дуже подібна. Він також був помер від поважної недуги та ожив через годину. І також нічого він не розповідав про свій досвід у цьому, а став Затворником і співав Псальми та плакав впродовдж 12-ох літ. Перед своїм відходом від земного життя, Ісихій зібрав браттію, попросив у них прощення і сказав: „Той хто здобув спомин про смерть, вже більше не може грішити”.

Такі досвіди не раз стали причиною глибокого навернення для багатьох людей впродовж століть. Багато уваги звертали на них у другій половині останнього століття, з деякими суперечками. Та що можна з певністю здобути з цих розповідей це, що вони дають підтвердження (але це не те саме що абсолютно незаперечний доказ) того, що життя людини не кінчається зі смертю тіла.

Та належиться зауважити смиренність цих монахів і що внаслідок цього досвіду, вони ще більше молилися і бажали постійно звертатися до Бога – а це ж суть покаяння. Можна навіть сказати, що ці Святі монахи виконували покуту не тільки за себе, але й за багатьох інших – може навіть і за нас, що про них читаємо.

Та нічого не можливо дати тим, що не примають дароване. Щоб здобути благодать святого життя радісного, спокійного, з любов’ю, ми також мусимо постійно звертатисto до Господа і старатися виконувати те, що Він у нас бажає. І нехай Молитви Преподобних Отців Афанасія „Воскреслого” та Ісихія Мовчазного зміцнюють нас у цьому. Амінь.

“As the living Father sent Me, and I live because of the Father, so he who feeds on Me will live because of Me.” (The words of Our Lord, God and Saviour, Jesus Christ in John 6:57

On December 15 on the Gregorian calendar (which is December 2 on the Julian), we celebrate the memory of our the Venerable Father, Athanasius “the Resurrected”, Recluse of the Kyivan Caves, who reposed in the Lord in 1176 and whose Relics are in the Near Caves (of St. Anthony).

As is the case with many of the early Saints of the Kyivan Church we know very little about the background of this Holy Monk. It is written of him that he was very ill for a long time. Finally when he had shown no signs of life for several days, the brethren came to him with the Abbot intending to bury his body with all due reverence and dignity.

To their amazement they found him sitting up and weeping. The monks plied him with questions as to what had happened. His only reply was: "Seek salvation, obey the Abbot in everything, repent each hour and pray to our Lord Jesus Christ, to His All-Pure Mother and to Sts Anthony and Theodosius, to allow you to end your life here. Do not ask me anything else, for I must pray".

Athanasius spoke no more about his experience. Instead he became a Recluse, living a solitary life in a cave, eating very little and weeping and praying. This continued for twelve years until he finally fell asleep in the Lord.

After Athanasius’ funeral, one of the monks named Babylas recounted another astonishing event. He had been lying and crying out in pain from an infirmity of the legs which had troubled him for many years. Suddenly his brother-monk Athanasius stood before him and said: “Come to me and I will heal you”. As suddenly as he had come he vanished. Babylas asked to be taken to his relics and was immediately healed.

The story of St. Hesychius the Silent (commemorated October 3/16), a 6th century Monk of one of the Monasteries on Mount Horeb (which seems to be another name for Mount Sinai, where Moses received the Ten Commandments) is very similar. He too experienced death from a serious illness but was restored to life an hour later. He, too, would not speak of his experience but became a Recluse, singing Psalms and weeping for twelve years. Before his final departure from earthly life he assembled the brethren, asked for their forgiveness and said: “He who acquires the remembrance of death cannot sin."

Such experiences have, on occasion, been moments of profound conversion to people throughout the ages. A good deal of attention has been focused upon them in the latter part of the last century, some of it quite controversial. What can certainly be derived from these accounts is that they provide evidence (which is not the same as final, incontrovertible proof) that human life does not cease with the death of the body.

We should, however, note the humility of these monks and that the result of this experience for them was even greater prayerfulness and the desire to be continually turning to God, which is the essence of repentance. One may even say that these Holy Monks did penance not only for themselves, but for many others – perhaps even for us who read about them.

Nothing, however, can be given to those who will not receive. To obtain the blessing of a holy life of joy, peace and love, we too must continually be turning to the Lord and seeking to do what He would have us do. May the prayers of St. Athanasius “the Resurrected” and St. Hesychius the Silent fortify us in this calling. Amen.